Марія Михайлівна Підручна з вболівальником, що виграв біб Дмитра Підручного_»Експерти біатлону-2″_Тернопіль_12.02.2017

Під час проекту «Експерти біатлону-2″ у Тернополі, 12 лютого 2017 року,

мені довелося познайомитися з родиною Підручних.

Мама Марія Михайлівна та батько Володимир Дмитрович брали активну участь в організації тернопільської зустрічі.

А після неї погодилися трохи розповісти про шлях Дмитра Підручного до біатлону

та про те, як вони дивляться біатлонні гонки вдома.

Скромна та порядна біатлонна родина Підручних мешкає у Тернополі

та вірить, що одного дня для капітана чоловічої збірної України з біатлону

настане яскравий святковий день.

— Як Вам зустріч “Експертів біатлону-2” у Тернополі?

— Зустріч пройшла дуже цікаво, багато вболівальників прийшло. Дуже приємно, що була така тепла атмосфера, усі підтримували і нас, батьків, і наших спортсменів. Це важливо і для нас, і для них. Думаю, вони відчувають, це передається, навіть на відстані. Ми усім задоволені, дуже гарно все відбулось у нашому місті.

— Коли Дмитро вирішив залишити греко-римську боротьбу і перейти в лижні гонки, біатлон, як Ви поставилися до того?

— Він якось різко це рішення прийняв. У нас певний період лижна база була закрита, а коли її відкрили, поставили тренера, то Дмитро різко сказав: “От туди і все! На лижі!” Це навіть не обговорювалось. І ми почали підтримувати його. Напевно він чекав того моменту, щоб прийти на лижі. Це було, здається, в 5 класі. Він і до того умів кататися на лижах, бо ми ж з чоловіком майстри спорту з лижних гонок. Ми весь час каталися з ним на лижах, у вихідні дні, можливо, й перейняв бажання. Ми возили сина на базу в Підгороднє, ціле літо він стріляв, возили машиною постійно туди і назад. А потім вже сам почав їздити. На біатлон Дмитро перейшов вже напевно в 9-му класі.

— Відразу почав показувати результати?

— Відразу ні. Воно поступово йшло. Спочатку районні змагання, потім обласні, потім першість України серед юнаків, там він мав “бронзу”. Це була така перша радісна нагорода. Пам’ятаю цю медаль чемпіонату України. І тоді ми побачили, що захоплення біатлоном скоро не мине, воно переростає у щось більше.

— Вам вдалося поговорити з сином після цієї гонки переслідування, що ми разом переглядали?

— Так, говорили, але небагато. Хочеться, щоб він віддихнув. Буде більше часу, відпочинить і потім поговоримо. Сказав, що було вже легше йому бігти, ніж у спринті.

— А як Ви вдома в родинному колі дивитися біатлон?

— В нас відкладаються усі справи і ми йдемо дивитися біатлон. Я люблю сама спостерігати за гонкою, десь забитися в куточку разом зі своїми емоціями. Тато в нас спокійний, це в мене більше емоцій, як у жінки (сміється).

— Щоб Ви хотіли, щоб у сина в 2017 році справдилося?

— Хочу, щоб в нього все склалося те, що він задумав. Він якось казав в інтерв’ю – пора вже в якісь призи заїжджати. Буде здоров’я, все буде добре!

Розмовляла: Альона Романова

Фото: Володимир Біловус